Русинко Микола – парох церкви Вознесіння Господнього в м. Хуст. Народився 10
грудня 1886 р. в с. Сасово Виноградівського р-ну в сім'ї хліборобів-трударів
Михайла Русинка і Марії Шуби.
Після Мукачівської гімназії закінчив Ужгородську
духовну семінарію. 7-го квітня 1912 р. був рукоположений на священика д-ром
Дмитром Раду, єпископом Великовародинської єпархії (Румунія). Свою
душпастирську діяльність розпочав помічним священиком у м. Берегово. З 1914 по
1922 р. був парохом у с. Хижа Виноградівського р-ну, 1922 – 1932 рр. – парох у с. Олешник Виноградівського р-ну, 1932 – 1940 рр. – парох с. Радванка, а 1940 –
1949 рр. був парохом у м. Хуст і намісником (деканом) Хуст-ського деканату.
Визнаючи його плідну душпастирську роботу, єпископ Олександр Стойка відзначає
його в 1932 р. титулом почесного намісника (декана), у 1937 р. призначає о. Миколу
радником єпископської Консисторії. За Радянської влади з 1945 р. отець Микола
Русинко перебуває під постійним наглядом влади, яка сподівається добитися від
нього переходу на православ'я. В кінці грудня 1948 р., як і всі
греко-католицькі священики, був викликаний в Ужгород, де їм було офіційно заявлено
про "тільки один вихід: перейти до російського православ'я". Тоді ще
ніхто з греко-католицьких священиків не погодився стати схизматиком, в тому
числі й о. Микола Русинко. Після цього влада розпочала відкритий і планомірний
наступ на Греко-католицьку Церкву. Майже одночасно були заарештовані всі
священики в містах і районних центрах. Співробітники КДБ 4 лютого 1949 р.
заарештовують у м. Хуст оо. Миколу Русинка і д-ра Дмитра Поповича. Де
знаходився під слідством о. Микола, важко сказати, проте відомо, що всі
священики, засуджені Особливою Нарадою (Євменій Дулишкович, Полікарп Лозан,
Микола Русинко і Олександр Хіра), деякий час перебували в Київській тюрмі № 1
("Лук'янівці"). Особлива Нарада засідала в Москві без присутності
підсудного і свідків, її рішення не підлягало опротестуванню. Отець Микола
Русинко 20 липня 1949 р. Особливою Нарадою при МДБ СРСР згідно 3 ст. 54-4 і
54-10 ч. 2 КК УРСР за ворожу діяльність проти СРСР і антирадянську агітацію і
пропаганду був засуджений на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах
терміном на п'ять років і конфіскацією належного йому майна. Після суду його
відправили в табори ГУЛАГу Комі АРСР. Тут його праця використовувалася на
різних будівельних і внутрішніх роботах у таборі. 4 червня 1955 р. на 69-му
році життя і 43-му році свого душпастирства о. Микола Русинко помер у сел. Абез
Інтинського р-ну Комі АРСР. Його тлінні останки навічно залишилися спочивати в
одній із безіменних могил далекої сибірської землі. Отець Микола Русинко
реабілітований 18 січня 1993 р.
Дружина о. Миколи Русинка, Марія Дудич,
народилася 20 травня 1890 р. в сім'ї греко-католицького священика Андрія Дудича
і Анни Болудянської у м. Берегово. Разом з чоловіком виховали й дали путівку в
життя сімом дітям. Це – Микола,
Василь, Шарлота (дружина лікаря Стефана Лепдранича), Андрея (дружина Василя
Світловича), Костянтин, Михайло і Володимир. На сьогодні з них живуть тільки
двоє: Костянтин (завідувач кафедри теоретичної механіки "Львівської
політехніки", доктор технічних наук, професор) і Михайло (юрист, проживає
в Угорщині). 5 травня 1969 р. на 79-му році життя померла в м. Ужгород.
СТЕФАН БЕНДАС. ДАНИЇЛ БЕНДАС // СВЯЩЕНИКИ – МУЧЕНИКИ, СПОВІДНИКИ ВІРНОСТІ.. Ужгород
Видавництво "Закарпаття". 1999. Ст.: 209 – 211.
|