Cайт села Сасово

Аврам Гершко – лауреат Нобелівської премії

Istorik — Sat, 09 Feb 2013 14:47:20 GMT

Аврам Гершко – лауреат Нобелівської премії.

Його дід, Семюел Гершко (HERSKÓ Samuel), був з Tiszaszászfalu (Сасова) в Підкарпатській Русі і переїхав в Karcag в Угорщину разом з дружиною, Хелен Браун, яка родом була з Трансільванії. У них було 6 дітей, з яких тільки 2 залишилися в Угорщині. Батько Аврам Гершко (HERSKÓ Мозес) під час Другої світової війни служив trudlaboristo (в єврейській групі), а потім потрапив в російський полон і був поміщений у в'язницю до 1947 року. В сім років, Аврам Гершко був депортований в табір війни Strasshof. Потім він жив два роки разом з родиною в Будапешті і емігрував до Ізраїлю в 1950.

Наукова кар'єра

Аврам Гершко отримав ступінь доктора медицини в 1965 році і ступінь доктора філософії в галузі науки у 1969 році з Єврейського університету в Єрусалимі. В даний час є почесним професором Техніона (Ізраїль технологічний інститут) у Хайфі та доцент в університеті Нью-Йорка. Він отримав престижну премію Ласкера в 2000 році. Разом з Аароном Цехановер і Ірвін Роуз отримав Нобелівську премію з хімії у 2004 за його роботу з клітинної біології деградації білків в процесі убіквітініровання.

Олаг Василь Іванович.

Istorik — Sun, 04 Dec 2011 12:45:35 GMT

Олаг Василь Іванович.

Народився 15 січня 1932 року в с. Сасово Виноградівського району Закарпатської області. Із селян. Кандидат історичних наук (1966); доцент (1968).
Закінчив історичний факультет Ужгородського національного університету (1954) та аспірантуру Інституту історії АН СРСР (1964). У червні 1966 р. захистив кандидатську дисертацію „Боротьба класів і партій в Угорщині в 1919 – 1923 pp." (наук. кер. - проф. Р.А. Авербух). Трудову діяльність розпочав у липні 1954 р. вчителем історії Вишківської СШ, згодом працював коректором Закарпатської обласної друкарні (1957 – 1960) та вчителем історії Ужгородської СШ робітничої молоді № 3 (1960 – 1961). З лютого 1965 р. – в Ужгородському університеті: викладач (1965 – 1966), старший викладач (1966) та доцент (1966 – 1988) кафедри загальної історії. У 1988 – 1993 pp. – доцент кафедри нової і новітньої історії.
Досліджував політичну історію Угорщини початку 20-х pp. XX ст. (особливості внутрішньої і зовнішньої політики угорських урядів, становище трудящого населення та його боротьба за покращення ситуації в економічному, соціальному та політичному плані тощо). Згодом працював над темою „Революція 1848 – 1849 pp. в Угорщині".
Викладав нормативний курс „Новітня історія" та спецкурси: „Міжнародні відносини після Другої світової війни". „Новітня історія Угорщини", „Актуальні питання історіографії Другої світової війни" та ін.

Шуба Йосип Михайлович.

Istorik — Thu, 12 May 2011 12:48:54 GMT

Шуба Йосип Михайлович.

доцент, кандидат фізико-математичних наук Йосип Михайлович Шуба народився 21 листопада 1937 року в с. Сасово Виноградівського району Закарпатської області. Середню освіту здобув в Чорнотисівській середній школі на Виноградівщині. З 1955 до 1960 року навчався на фізико-математичному факультеті УжДУ. В серпні 1960 року розпо¬чав наукову діяльність на посаді молодшого наукового співробітника кафедри теоретичної фізики УжДУ. З листопада 1960 до жовтня 1962 року працював асистентом цієї кафедри. У "Доповідях та повідомленнях УжДУ" за 1960 і 1961 роки опублікував свої перші наукові праці, в яких, зокрема, провів розрахунки перерізів процесів розсіювання сильновзаємодіючих елементарних частинок.

У жовтні 1962 року Й. М. Шуба вступає до аспірантури, де під керівництвом Ю.М. Ломсадзе веде наукові дослідження з актуальних проблем тогочасної теоретичної фізики, проводить теоретичний опис зв'язаних, віртуальних та резонансних атомних систем в термінах полюсів парціальної амплітуди в комплексній площині константи зв'язку, а також на рімановій енергетичній Е-площині. Основні результати цих досліджень Й. М. Шуба разом з співавтором публікує в міжнародному фізичному журналі гЧіюІеаг Рпузісз. На третьому році аспірантури И.М. Шуба одержав можливість на протязі 1964-1965 навчального року продовжити наукову роботу в Будапешті в державному університеті ім. Е. Лорана і в Центральному фізичному науково-дослідному інституті АН Угорщини під керівництвом професорів Д. Маркса і Г. Домокоша. З жовтня 1965 Й. М. Шуба спочатку працює старшим науковим співробітником, асистентом, а потім старшим викладачем кафедри теоретичної фізики УжДУ. У 1971 році у Інституті математики АН УРСР (м. Київ) Йосип Михайлович захищає кандидатську дисертацію і здобуває вчений ступінь кан¬дидата фізико-математичних наук. У своїй дисертації на базі запропонованих вперше універсальних класів узагальнених функцій Й. М. Шуба реалізує внутрішньо несуперечливе пуанкаре-інваріантне формулювання основ аксіоматичного підходу Вайтмана, єдине як для локальних так і нелокальних квантових полів.

Тривалий час Й. М. Шуба плідно працював над розв'язанням актуальних питань атомної фізики - перезарядки іонів на атомах, резонансних явищ з ато¬мами та іонами, багатофотонних процесів. Ним разом зі співавтором зроблено узагальнення інтегрального зображення амплітуди переходу в рамках квазіенергетичного підходу для багатофотонних процесів збудження та іонізації. Передбачено додаткову резонансну структуру в перерізах двофотонної іонізації атома кальцію, яка зумовлена наявними автоіонізаційними станами. Обчислено динамічні поляризовності основних та деяких збуджених станів гелію, магнію та кальцію в широкому інтервалі частот зовнішнього поля.

Разом з співавторами Й. М. Шуба розробив також перспективні аналітичні методи дослідження одно- та двоелектронних процесів з перерозподілом, які мають місце при зіткненні іонів з атомами. Одержав асимптотичні формули для розщеплення термів в релятивістській двоцентровій задачі, розробив асимпто¬тичний підхід до квантовомеханічної задачі двох центрів для рівняння Дірака, провів кількісний аналіз вкладу релятивістських ефектів в перерізи перезарядки при зіткненні важких іонів.

Науково-педагогічний стаж роботи Й. М. Шуби складає понад 45 років, він має звання доцента кафедри теоретичної фізики і на протязі чотирьох десятків років читає студентам фізикам різні курси теоретичної фізики, спец¬курси, керує курсовими, кваліфікаційними та дипломними роботами. Опублікував понад 30 наукових праць.

Список публікацій Шуби Й. М.

Зацаринньїй О.И., Лендьел В.И., Петрина Д.М., Шуба И.М., Многофотонная ионизация атомов с двумя валентними злектронами II В сб. "Нелинейньїе процессьі в двухзлек-трон-ньїх атомах". - М. - Наука. - 1984. - с.115-136.

1. Зацаринньїй О.И., Петрина Д.М., Шуба И.М., Влияние корреляций на динамическую поля-ризуемость и двухфотонную ионизацию атома кальция //В сб. "Злементарньїе процес¬ом при атомньїх столкновениях". - Чебоксари. - 1984. - с.29-36.

2. Зацаринньїй О.И., Лендьел В.И., Петрина Д.М., Шуба И.М., Двухфотонная ионизация атома кальция с учетом межзлектронних корреляций II Тезиси докладов IX ВКЗАС, Т.2, Рига, 1984.-СІЮ.

3. Lengyel V.I., Petrina D.M., Shuba J.M., Zatsarinny O.I., Two-Photon Ionization of Ca Atom with taking into Account the Electron Correlations II Abstracts of papers IVX ICPEAC, Palo Alto, 1985. -p.685.

4. Алимов Д.Т., Бельковский А.Н., Зацаринньїй О.И., Лендьел В.И., Медведева В.К., Петри¬на Д.М., Шуба И.М., Вклад автоионизационних состояний в двухфотонную ионизацию атома кальция //В сб. "Уровни знергий и вероятности переходов в атомах и ионах", 1986, М: Наука. - с.202-219.

5. Алимов Д.Т., Бельковский А.Н., Зацаринньїй О.И., Лендьел В.И., Медведева В.К., Петри¬на Д.М., Шуба И.М., Двухфотонная ионизация атома кальция IIУФЖ. - 1988.

6. Зацаринньїй О.И., Лендьел В.И., Петрина Д.М., Шуба И.М., Распад автоионизационних состояний атома кальция в сильном лазерном поле II Тезисьі докладов X ВКЗАС, Т.2, Ужгород, 3-6 октября 1988г. - с.79.

7. Лендьел В.И., Шуба И.М., Сдвиг автоионизационних уровней атома кальция в поле лазе¬рного излучения // Тезисьі докладов XIV Меяедународной конференции по когерент-ной и нелинейной оптике, Т.2, Ленинград, 1991.- с.84-85.

8. Zatsarinny O.I., Lengyel V.I., Shuba JM.,The influence of correlations on the dynamical Po-larizability of Autoionizing States of Calcium Atom II Abstracts of papers IV ECAMP, P.l, Riga (Latvia), 6-Ю apr. 1992. - P.l 1.

9. Lazur V.Yu., Horvat P.P., Shuba Jo.M. // V ECAMP. Book of abstract. -1995. - p.67.

10. Лазур В.Ю., Горват П.П., Мигалина С.І., Шуба Й.М., Янев Р.К. Релятивістський підхід до проблем розщеплення термів II УФЖ. - 1996. - т.41. - №5-6. - с.605-611.

11. Лазур В.Ю., Горват П.П., Мигалина СІ., Шуба Й.М., Янев Р.К. Асимптотичні двоцентрові функції в міжядерній області II УФЖ. - 1996. - т.41. - № 5-6. - с.612-619.

12. Лазур В.Ю., Горват П.П., Мигалина СІ., Шуба Й.М., Янев Р.К. Асимптотичні

двоцентрові функції в околі чужого іону IIУФЖ. - 1996. - т.4І. - №5-6. - с.620-626.

14. Горват П.П., Лазур В.Ю., Мигалина С.И., Шуба Й.М., Янев Р.К. Расщепление термов в квантово-механической задане двух центров для уравнения Дирака II ТМФ. - 1996. -т.109. - №2. - с.232-249.

15. Gorvat P.P., Lazur V.Yu., Migalina S.I., Shuba I.M. and Yanev P.K. Splitting of potential curves in the two-center quantum-mechanical problem for the Dirac equation II Theor.Math.Phys. - 1996. -.vol.109. -No.2. -p.230-247.

16. Лазур В.Ю., Горват П.П., Мигалина С.И., Шуба Й.М., Янев Р.К. Квантово-механічна задача двох центрів для рівняння Дірака II ТМФ. - 1996. - т.109. - №2. - с.232-249.[/size]

Судилася доля..

Istorik — Thu, 22 Apr 2010 20:02:09 GMT

СУДИЛАСЯ ДОЛЯ...

Війна... Страшна війна. Не оминула вона жодного населеного пункту, жодного людського життя і в нашому рідному Закарпатті. В роки Великої Вітчизняної війни мирні, трудолюбиві закарпатці під владою фашистської Угорщини тяжко працювали на землі, ростили дітей, молилися Богу за мир і спокій.

У наше рідне Сасово горе прийшло, коли до Угорської армії забирали молодих людей і частини спрямовували на Східний фронт, "проти своїх", таких же українців. Гарячі сльози полились у молодих жінок та дітей у години розставання. Куди? Навіщо? Яка доля чекає? Не знав ніхто.

Несподіване, нечекане горе, біда прийшла у родину Івана. Здавалось, щастя тільки що оселилось у рідній домівці: молода дружина, двоє синочків-соколят, і народилась донечка. Як не радіти! Та ще й добре не надивившись на новонароджену, довелось іти на фронт. У стражданнях, розпуці залишилась дружина зі своїми дітьми.

Минуло півроку. Звістки чекала родина. А Іван перебував у полоні радянських військ. Разом з друзями-односельцями Василем Козецою, Омеляном Бідзілею дивом — дивним залишились жити: врятувало від розстрілу знання української мови. Тяжкі випробування були в концтаборі: важка роботи, холод, недоїдання. Яка була радість, коли полонених виводили на поле збирати картоплю. її гризли сирою, а якщо вдалось заховати хоч кілька картоплин і принести товаришам, то це було добре. Інколи вдавалось "впіймати" хліб, який кидали з автомашин радянські солдати у колони полонених. Щасливчиків було небагато. Вірні друзі - сасівчани ділили кожну крихту.

А фронт просувався на Захід. На допомогу Радянській Армії рухалась армія Людвіга Свободи. У Західних областях у цю армію вливались добровольці. Пощастило і нашим односельцям. їх нагодували, попарили в польовій бані і переодягли у воєнну форму. А тепер - на фронт, щоб остаточно розбити зловісного фашиста, звільнити рідну землю від лютого ворога.

І занесла фронтова доля Івана в Чехословаччину. Безвідмовно виконував накази командира. Був зв’язківцем. Під пострілами і бомбардуванням з кабелем і рацією за плечима просувався вперед. На завдання виходили вночі. Одного разу, опинившись у густому засніженому лісі, Іван почув шурхіт, потріскування сухих гіллячок.

Підвівся, заховався за деревом. Із страхом почав роздивлятись довкола, заглянув за стовбур. А звідти на нього дивились такі ж переповнені страху очі воїна - фашиста. Дві людські душі, добрі серця звела війна у незнайомому темному лісі. Порозумілися поглядом, жестами і тихо розійшлись.

Шляхи не завжди завершувались успіхом. Повертаючись із завдання, зв’язківці вийшли на окраїну лісу. Залишилось перейти дорогу і прозвітувати командиру. Іван перестрибнув канаву, а позаду - вибух! Троє друзів, що були позаду, більше не стали на ноги, не пораділи черговому успіху. Сонце для них замеркло навіки. А Івану в подарунок залишився осколок у пораненому плечі, з яким, проживши до глибокої старості вже у мирному житті, пішов у могилу.

Наближалась перемога. Радянські війська вже під Берліном. Зрідка Іван посилав рідним у село листи. Буяла весна. Радіючи сонечку і теплу, бавились синочки, лепетала, ледь зводячись на ноги, донечка. Олена, жінка Івана, якраз напувала корову на дворі. Підійшов листоноша. Дружина розкрила листа, і страшний крик, як болісний зойк одинокої чайки, пролунав довкола. Кинулась до дітей, обіймаючи, цілуючи, ридаючи. Це була похоронка. І наділа молода жінка чорну сукню, зав’язала скорботно чорний платок, з якими не розлучалась до кінця життя, носила вже і під мирним сонцем як знак пережитого горя. Жити треба: поряд малі діти.

Що ж сталося з чоловіком, батьком, воїном-визволителем? При виконанні завдання його було сильно поранено в ліву ногу. Підібрали напівживого на полі бою. Санітари не в силі були допомогти. Івана відправили в госпіталь у Прагу, де кілька місяців рятували життя.

Перемога! Лунала радість по українській (радянській) землі. До своїх осель, родин почали повертатись ті, що вистояли, вижили, здобуваючи мир. У Сасово повернулись Василь та Омелян, друзі-фронтовики Івана. Із районного центру привезли їх на возі. Зустрічали переможців односельці, зібравшись у центрі села, радо вітали, намагались теплом душі зігріти, втамувати нажитий біль і горе.

В обійсті Деяків, як і раніше, сум, печаль і праця. Колосилась нивка, підростала птиця - молодняк, доглядалась корівка, найменша Марічка вже бігає і говорить по-дитячому забавно. Жили сподіваннями, що настане свято і на їхній вулиці. Молитви до Бога, віра в життя наблизили це свято.

Літньої днини, в будень, вирувало життя. В цей час пішки із Виноградова повертався додому Іван. Ішов, шкутильгаючи, із палицею в руках. Довелося вбрід переходити Тису, вибираючи дорогу навпростець, щоб швидше дійти. "Олено! Іван іде!" – кричали сусіди. Не йняла віри. Першою на несподівану зустріч побігла Марічка, яка ще ніколи не бачила свого батька: "Тату! Тату!" Найсмачнішими у житті були цукерки для синочків, привезені батьком.

Проходили роки, загоювались рани, множилася сім’я дітьми, онуками, правнуками. Довгі роки працював Іван у колгоспі, очолюючи виноградарну бригаду. Спрямовував на правильну життєву дорогу своїх шістьох синів і дочок. Кожного року 9 Травня у родині було свято: батько урочисто чіпляв нагороди. Зустрічі, спогади, хвилювання і сльози. Разом з тим всеосягаюча радість за подаровану долю.

Уже давно відійшли "за межу" головні герої цієї розповіді. Залишились нащадки, які з гордістю і шаною згадують свого батька, дідуся, прадіда. Сімейний альбом воскрешає в пам’яті пережите.

Вічна слава героям!

Підготувала:

учениця 8-А класу

Сасівської ЗОШ І-Ш ст.

Деяк Тетяна Ярославівна

Учитель: Шуба Є.І.

Сасово – 2010

СВЯЩЕНИКИ – МУЧЕНИКИ. Шуба Діонісій

Istorik — Mon, 12 Apr 2010 15:01:54 GMT

Шуба Діонісій – помічний священик церкви Преображення Господнього (19 серпня) у с. Сасово Виноградівського р-ну.

Народився 26 квітня 1915 р. у сім'ї греко-католицького священика Павла Шуби та Етели Карцуб у м. Ужгород. Закінчивши 1934 р. Мукачівську гімназію, продовжив навчання в Ужгородські духовній семінарії. 12 липня 1940 р. був рукоположепий на священнка єпископом Мукачівської єпархії Олександром Стойкою. Після висвячення єпископ призначив його парохом у с. Новоселиця Виноградівського р-ну, 1943 – 1949 рр. працює помічним священиком у с. Сасово, де парохом був його тесть Стефан Ільницькні (1933 –1952). Уже наприкінці 1948 р. о. Діонісію місцеві власті співробітники КДБ пропонують возз'єднатися з російським православ'ям. Він не погодився. Уже тоді, розуміючи тогочасну обстановку, розпочав навчання на курсах шоферів.

На початку 1949 р. йому, як і іншим священикам Греко-католицької Церкви, заборо-нили виконувати душпа-стирську роботу, тоді він по-чав працювати шофером. Перебував під строгим контролем працівників КДБ. Його часто викликали на індивідуальні "бесіди", чинили на нього шалений тиск, щоб змусити перейти до російського православ'я. І 27 червня 1950 р. він, передостаннім (128-им) серед греко-католицьких священиків, підписав відозву про перехід до російського православ'я, проте не погодився па співпрацю з органами КДБ. 9 жовтня 1950 р. о. Діонісія заарештовують, а Закарпатський обласний суд 18 грудня 1950 р. згідно з ст.54-10 і 54-13 КК УРСР засуджує на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном па 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду був відправлений через Львівську тюрму-розподільник у табори ГУЛАГу м. Воркути, де його безкоштовна праця використовувалась на підземних і поверхневих будівельних роботах у вугільних шахтах. Він спільно із своїми олтарними братами оо. Миколою Бобітою, Юлієм Желтваєм, Стефаном Грегоровичем, Стефаном Петепком, Іваном Оросом, Елемиром Ортутаєм, Іваном Скібою та іншими відбував незаслужене покарання на вугільних шахтах м. Воркути. Зазнав багато душевних і фізичних мук, але, як і всі інші греко-католицькі священики, залишився вірним сином Католицької Церкви. Важка праця в таборах фізично виснажила і підірвала здоров'я. о. Діоиісія як інваліда 2 грудня 1955 р. було звільнено з - під стражі, і йому було дозволено повернутися додому. Приїхавши в м. Ужгород, він включається в підпільну душпастирську роботу, одночасно працюючи робітником Ужгородського керамічного заводу. В 1973 р. йде на пенсію з державної роботи, продовжуючи підпільну душпастирську. Після легалізації Греко-католицької Церкви 20 листопада 1989 р. він, як і всі священики, не шкодуючи сил і вміння, допомагає у створенні і реєстрації греко-католицьких громад й уже відкрито служить Служби Божі, хрестить, вінчає і т.д. На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Діонісія Шубу реабілітовано 10 грудня 199і р. Отець Діонісій 25 квітня 1993 р. після 43-річної перерви відслужив св. Службу Божу біля Сасівської церкви під хрестом, а 16 травня 1993 р. люди, які називають себе "православними", зустріли свого колишнього священика поведінкою, яка не личить християнам. Він і сьогодні, хоч і відсвяткував уже 80-річчя від дня народження і 55-річчя душпастирської діяльності, служить Служби Божі і докладає всіх зусиль, щоб якнайкраще обслуговувати вірників.

Дружина о. Діонісія Шуби, Анна Ільпицька, народилася у с. Скотарське Воловецького р-ну в сім'ї греко-католицького священика Стефана Ільницького та Єлизавети Азарі 17 квітня 1920 р. Закінчивши Ужгородську жіночу учительську семінарію, працювала вчителькою початкових класів, 20 червня 1940 р. вийшла заміж за священика, з яким по сьогоднішній день ділить всі житейські турботи. Вона була і є активним і добрим помічником у нелегкій душпастирській роботі о. Діонісія. У чорні дні тоталітарного режиму її, як і всіх дружин священиків, було позбавлено можливості працювати за фахом. Згідно вказівки облвно від 30 серпня 1946 р. за № 025 Севлюшський окрвно наказом № 58 від 20 травня 1947 р. звільнив з учительської роботи Анну Степанівну Шубу. Померла в 2010 р., похована разом з чоловіком в Ужгороді.

СТЕФАН БЕНДАС. ДАНИЇЛ БЕНДАС // СВЯЩЕНИКИ – МУЧЕНИКИ, СПОВІДНИКИ ВІРНОСТІ.. Ужгород. Видавництво "Закарпаття". 1999. Ст.: 279 – 281.

СВЯЩЕНИКИ – МУЧЕНИКИ. Русинко Микола

Istorik — Mon, 12 Apr 2010 14:57:52 GMT

Русинко Микола – парох церкви Вознесіння Господнього в м. Хуст. Народився 10 грудня 1886 р. в с. Сасово Виноградівського р-ну в сім'ї хліборобів-трударів Михайла Русинка і Марії Шуби.

Після Мукачівської гімназії закінчив Ужгородську духовну семінарію. 7-го квітня 1912 р. був рукоположений на священика д-ром Дмитром Раду, єпископом Великовародинської єпархії (Румунія). Свою душпастирську діяльність розпочав помічним священиком у м. Берегово. З 1914 по 1922 р. був парохом у с. Хижа Виноградівського р-ну, 1922 – 1932 рр. – парох у с. Олешник Виноградівського р-ну, 1932 – 1940 рр. – парох с. Радванка, а 1940 – 1949 рр. був парохом у м. Хуст і намісником (деканом) Хуст-ського деканату. Визнаючи його плідну душпастирську роботу, єпископ Олександр Стойка відзначає його в 1932 р. титулом почесного намісника (декана), у 1937 р. призначає о. Миколу радником єпископської Консисторії. За Радянської влади з 1945 р. отець Микола Русинко перебуває під постійним наглядом влади, яка сподівається добитися від нього переходу на православ'я. В кінці грудня 1948 р., як і всі греко-католицькі священики, був викликаний в Ужгород, де їм було офіційно заявлено про "тільки один вихід: перейти до російського православ'я". Тоді ще ніхто з греко-католицьких священиків не погодився стати схизматиком, в тому числі й о. Микола Русинко. Після цього влада розпочала відкритий і планомірний наступ на Греко-католицьку Церкву. Майже одночасно були заарештовані всі священики в містах і районних центрах. Співробітники КДБ 4 лютого 1949 р. заарештовують у м. Хуст оо. Миколу Русинка і д-ра Дмитра Поповича. Де знаходився під слідством о. Микола, важко сказати, проте відомо, що всі священики, засуджені Особливою Нарадою (Євменій Дулишкович, Полікарп Лозан, Микола Русинко і Олександр Хіра), деякий час перебували в Київській тюрмі № 1 ("Лук'янівці"). Особлива Нарада засідала в Москві без присутності підсудного і свідків, її рішення не підлягало опротестуванню. Отець Микола Русинко 20 липня 1949 р. Особливою Нарадою при МДБ СРСР згідно 3 ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР за ворожу діяльність проти СРСР і антирадянську агітацію і пропаганду був засуджений на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на п'ять років і конфіскацією належного йому майна. Після суду його відправили в табори ГУЛАГу Комі АРСР. Тут його праця використовувалася на різних будівельних і внутрішніх роботах у таборі. 4 червня 1955 р. на 69-му році життя і 43-му році свого душпастирства о. Микола Русинко помер у сел. Абез Інтинського р-ну Комі АРСР. Його тлінні останки навічно залишилися спочивати в одній із безіменних могил далекої сибірської землі. Отець Микола Русинко реабілітований 18 січня 1993 р.

Дружина о. Миколи Русинка, Марія Дудич, народилася 20 травня 1890 р. в сім'ї греко-католицького священика Андрія Дудича і Анни Болудянської у м. Берегово. Разом з чоловіком виховали й дали путівку в життя сімом дітям. Це – Микола, Василь, Шарлота (дружина лікаря Стефана Лепдранича), Андрея (дружина Василя Світловича), Костянтин, Михайло і Володимир. На сьогодні з них живуть тільки двоє: Костянтин (завідувач кафедри теоретичної механіки "Львівської політехніки", доктор технічних наук, професор) і Михайло (юрист, проживає в Угорщині). 5 травня 1969 р. на 79-му році життя померла в м. Ужгород.

СТЕФАН БЕНДАС. ДАНИЇЛ БЕНДАС // СВЯЩЕНИКИ – МУЧЕНИКИ, СПОВІДНИКИ ВІРНОСТІ.. Ужгород

Видавництво "Закарпаття". 1999. Ст.: 209 – 211.

Деяк Віктор та Ольга

Istorik — Sat, 03 Apr 2010 15:28:17 GMT

Деяк Віктор Іванович та Ольга Василівна

Посіли другу сходинку Всеукраїнського фестивалю «Тато, мама, я –

спортивна сім'я».

Русінка Іван Миколайович

Istorik — Sat, 03 Apr 2010 15:24:22 GMT

Русінка Іван Миколайович

Чемпіон України з футболу серед спортсменів з наслідками ДЦП.

Русінко Іван Миколайович

Istorik — Sat, 03 Apr 2010 15:22:12 GMT

Русінко Іван Миколайович

кандидат медичних наук м. Дніпропетровськ.

Шуба Володимир Йосипович

Istorik — Sat, 03 Apr 2010 15:17:32 GMT

Шуба Володимир Йосипович

кандидат медичних наук м.Київ