Форма входу

Категорії розділу

Історія села [1]
Історія
Історія церкви [3]
Історія церкви
Відомі люди [17]
В цьому розділі дані короткі біографічні дані людей які народились в Сасові і досягли значних успіхів у житті.
Школа [0]
Школа
Творчі здобутки [1]
В розділі розміщено творчі здобутки наших односельців

Пошук

Календар

«  Квітень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Block title

Block content

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Неділя, 24.09.2017, 07:46
Вітаю Вас Гість | RSS
Сайт села Сасово
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » 2010 » Квітень » 23 » Судилася доля..
00:02
Судилася доля..


СУДИЛАСЯ     ДОЛЯ...

 

Війна... Страшна війна. Не оминула вона жодного населеного пункту, жодного людського життя і в нашому рідному Закарпатті. В роки Великої Вітчизняної війни мирні, трудолюбиві закарпатці під владою фашистської Угорщини тяжко працювали на землі, ростили дітей, молилися Богу за мир і спокій.

 

У наше рідне Сасово горе прийшло, коли до Угорської армії забирали молодих людей і частини спрямовували на Східний фронт, "проти своїх", таких же українців. Гарячі сльози полились у молодих жінок та дітей у години розставання. Куди? Навіщо? Яка доля чекає? Не знав ніхто.

 

Несподіване, нечекане горе, біда прийшла у родину Івана. Здавалось, щастя тільки що оселилось у рідній домівці: молода дружина, двоє синочків-соколят, і народилась донечка. Як не радіти! Та ще й добре не надивившись на новонароджену, довелось іти на фронт. У стражданнях, розпуці залишилась дружина зі своїми дітьми.

 

Минуло півроку. Звістки чекала родина. А Іван перебував у полоні радянських військ. Разом з друзями-односельцями Василем Козецою, Омеляном Бідзілею дивом — дивним залишились жити: врятувало від розстрілу знання української мови. Тяжкі випробування були в концтаборі: важка роботи, холод, недоїдання. Яка була радість, коли полонених виводили на поле збирати картоплю. її гризли сирою, а якщо вдалось заховати хоч кілька картоплин і принести товаришам, то це було добре. Інколи вдавалось "впіймати" хліб, який кидали з автомашин радянські солдати у колони полонених. Щасливчиків було небагато. Вірні друзі - сасівчани ділили кожну крихту.

 

А фронт просувався на Захід. На допомогу Радянській Армії рухалась армія Людвіга Свободи. У Західних областях у цю армію вливались добровольці. Пощастило і нашим односельцям. їх нагодували, попарили в польовій бані і переодягли у воєнну форму. А тепер - на фронт, щоб остаточно розбити зловісного фашиста, звільнити рідну землю від лютого ворога.

 

І занесла фронтова доля Івана в Чехословаччину. Безвідмовно виконував накази командира. Був зв’язківцем. Під пострілами і бомбардуванням з кабелем і рацією за плечима просувався вперед. На завдання виходили вночі. Одного разу, опинившись у густому засніженому лісі,  Іван почув шурхіт, потріскування сухих гіллячок.

 

Підвівся, заховався за деревом. Із страхом почав роздивлятись довкола, заглянув за стовбур. А звідти на нього дивились такі ж переповнені страху очі воїна - фашиста. Дві людські душі, добрі серця звела війна у незнайомому темному лісі. Порозумілися поглядом, жестами і тихо розійшлись.

 

Шляхи не завжди завершувались успіхом. Повертаючись із завдання, зв’язківці вийшли на окраїну лісу. Залишилось перейти дорогу і прозвітувати командиру. Іван перестрибнув канаву, а позаду - вибух! Троє друзів, що були позаду, більше не стали на ноги, не пораділи черговому успіху. Сонце для них замеркло навіки. А Івану в подарунок залишився осколок у пораненому плечі, з яким, проживши до глибокої старості вже у мирному житті, пішов у могилу.

 

Наближалась перемога. Радянські війська вже під Берліном. Зрідка Іван посилав рідним у село листи. Буяла весна. Радіючи сонечку і теплу, бавились синочки, лепетала, ледь зводячись на ноги, донечка. Олена, жінка Івана, якраз напувала корову на дворі. Підійшов листоноша. Дружина розкрила листа, і страшний крик, як болісний зойк одинокої чайки, пролунав довкола. Кинулась до дітей, обіймаючи, цілуючи, ридаючи. Це була похоронка. І наділа молода жінка чорну сукню, зав’язала скорботно чорний платок, з якими не розлучалась до кінця життя, носила вже і під мирним сонцем як знак пережитого горя. Жити треба: поряд малі діти.

 

Що ж сталося з чоловіком, батьком, воїном-визволителем? При виконанні завдання його було сильно поранено в ліву ногу. Підібрали напівживого на полі бою. Санітари не в силі були допомогти. Івана відправили в госпіталь у Прагу, де кілька місяців рятували життя.

 

Перемога! Лунала радість по українській (радянській) землі. До своїх осель, родин почали повертатись ті, що вистояли, вижили, здобуваючи мир. У Сасово повернулись Василь та Омелян, друзі-фронтовики Івана. Із районного центру привезли їх на возі. Зустрічали переможців односельці, зібравшись у центрі села, радо вітали, намагались теплом душі зігріти, втамувати нажитий біль і горе.

 

В обійсті Деяків, як і раніше, сум, печаль і праця. Колосилась нивка, підростала птиця - молодняк, доглядалась корівка, найменша Марічка вже бігає і говорить по-дитячому забавно. Жили сподіваннями, що настане свято і на їхній вулиці. Молитви до Бога, віра в життя наблизили це свято.

 

Літньої днини, в будень, вирувало життя. В цей час пішки із Виноградова повертався додому Іван. Ішов, шкутильгаючи, із палицею   в  руках.  Довелося   вбрід  переходити  Тису,   вибираючи дорогу навпростець, щоб швидше дійти. "Олено! Іван іде!" – кричали сусіди. Не йняла віри. Першою на несподівану зустріч побігла Марічка, яка ще ніколи не бачила свого батька: "Тату! Тату!" Найсмачнішими у житті були цукерки для синочків, привезені батьком.

 

Проходили роки, загоювались рани, множилася сім’я дітьми, онуками, правнуками. Довгі роки працював Іван у колгоспі, очолюючи виноградарну бригаду. Спрямовував на правильну життєву дорогу своїх шістьох синів і дочок. Кожного року 9 Травня у родині було свято: батько урочисто чіпляв нагороди. Зустрічі, спогади, хвилювання і сльози. Разом з тим всеосягаюча радість за подаровану долю.

 

Уже давно відійшли "за межу" головні герої цієї розповіді. Залишились нащадки, які з гордістю і шаною згадують свого батька, дідуся, прадіда. Сімейний альбом воскрешає в пам’яті пережите.

 

Вічна слава героям!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

 

учениця 8-А класу

 

Сасівської ЗОШ І-Ш ст.

 

Деяк Тетяна Ярославівна

 

Учитель: Шуба Є.І.

 

 

 

Сасово – 2010

 

 

 

 

 

 

Категорія: Творчі здобутки | Переглядів: 915 | Додав: Istorik | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2017