Бідзіля Василь Іванович

      Археолог  – історик, наукова раця «Історія культури Закарпаття на рубежі національної ери» Академії Наук України РСР інститут Архіології видавництво Київ 1971 року.

Народився в березні 1936 р. в с. Сасово на Виноградівщині в багатодітній селянській родині.  Тут же закінчив початкову школу, а далі – Хустське педагогічне училище, після якого поступив на історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Вже з першого курсу на канікулах ходив в палеонтологічні та археологічні експедиції: як-не-як, а там кормили і платили якісь гроші, а заодно набирав досвід наукових розкопок… Так він і став археологом. Далі – аспірантура в Інституті археології НАНУ, дисертація, наукова робота і постійні експедиції, у тому числі і на Закарпатті – Новоклиново (Aklihegy), Веряця… Його кандидатська дисертація стосувалася історіографії проживаючих в Карпатській улоговині племен в останній чверті 1-го тисячоліття до нашої ери. Ці матеріали викладені в монографії Василя Івановича «Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери» (К., «Наукова думка», 1971 р.). Взагалі він опублікував більше 80-и   наукових праць…

  Але основне досягнення В.І.Бідзілі як науковця, це розкопка у 1969 р. скіфського кургану «Гайманова могила». На  початку року він очолив новостворену  «Запорізьку наукову археологічну експедицію»  Інституту археології НАНУ з якою і поїхав на Запоріжжя в «Долину царських скіфських курганів» на берегах Дніпра у Василівському районі. На розкопках цього величезного кургану  (висота 9 м., діаметр – 70 м., глибина захоронень – більше 10 м.) вперше в практиці розкопок було використано бульдозери, грейдери і шахтні кріплення тунелів… Знайдені в могилі золоті та срібні побутові предмети (більше 20 найменувань, крім дрібних прикрас і всяких «фібул») скіфських царів на той період  за науковою цінністю були самими видатними в археології Європи з 1912 р. («Чортомлих»).  Золота чаша «Братина», ритони та срібні ковші відразу були відправлені до Ермітажу в Ленінград для консервації… Про ці  розкопки  В.І. Бідзілі в 1969-70 роках  писала європейська і світова преса, у т.ч.  «Кур’єр ЮНЕСКО», радянські газети і журнали, наукові журнали… Зараз ці матеріали зберігаються  у «Золотій кладовій» музею «Києво – Печерська лавра». Про них же йде мова і в «Большой советской энциклопедии»….                  

  На 63-у році (січень, 1999 р.) В.І.Бідзіля після важкої хвороби помер, похований в м. Києві на «Південному  цвинтарі». Залишив двох синів – Олексій, біолог-зоолог (Київський нац. університет ім. Т.Г.Шевченка) та Андрій, комп’ютерна техніка (м. Ванкувер, Канада) і 5-х онуків…

м. Київ, 14 лютого 2012 р.    Бідзіля М.І.